Перерахунок пенсії працюючим пенсіонерам

Дата публикації 03 листопада 2011.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі, коли пенсіонер після виходу на пенсію продовжує працювати та додатково набуває 24 календарні місяці страхото стажу від моменту нарахування пенсії, він здобуває право здійснити перерахунок розміру своєї пенсії включивши таким чином до цього розрахунку новий стаж.

В цій статті розглядаються різні юридичні тлумачення порядку такого перерахунку, які виникли протягом останніх років, зокрема порядок застосування при перерахунку пенсії працюючого пенсіонера показника середньої заробітної плати в цілому по Україні.

Поняття «перерахунок пенсії» в цій ситуації є за своєю суттю новим розрахунком розміру пенсії в тому ж самому порядку, який застосовувався для попереднього розрахунку (первинного нарахування пенсії, попереднього перерахунку) лише з тією різницею, що в цих розрахунках застосовуються різні вихідні дані. Таким чином законодавець надав можливість пенсіонеру частково осучаснити свій розмір пенсії у відповідності до поточних реалій - виникнення нового стажу та нових показників заробітних плат. В тому разі, якщо новий розрахунок показує зменшення розміру пенсії в зв’язку зі зниженням загального коефіцієнту заробітної плати через те, що розміри зарплати за останні два роки були меншими ніж в середньому за попередні періоди стажу, для розрахунку береться тільки новий стаж, відповідно до цього розмір пенсії все одно збільшується. Такий механізм осучаснення кардинально змінився із прийняттям Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким в свою чергу було внесено зміни до основного пенсійного закону. Суть нововведення полягала в тому, що при перерахунку пенсії працюючих пенсіонерів крім нових даних про стаж та зарплату також має застосовуватися більш сучасний показник середньої зарплати в цілому по країні за тим самим принципом, як і при первинному нарахуванні - показник за рік, що передує рок перерахунку. Таким чином на законодавчому рівні було закріплено більш ефективний, відповідний до реальних потреб, принцип осучаснення пенсії працюючих пенсіонерів, тобто збільшення її розміру відповідно росту цін на товари та послуги, адже попереднє часткове осучаснення не призводило до адекватного збільшення розміру пенсії у відповідності до інфляційних процесів.

Проте такі прогресивні зміни не перетворилися в сталу практику. 11.03.2009 року Міністерство праці та Пенсійний фонд опублікувало спільний лист «Щодо застосування показників заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески при призначенні пенсій та їх перерахунку у 2009 році з урахуванням стажу та заробітку, набутого після призначення пенсії», яким по суті, крім того, що було надано інструктивне роз’яснення не дотримуватись положень нової редакції Закону, також були оприлюдненні тлумачення, які звужували норми попередньої редакції. Викликає здивування, чому Міністерство соціальної політики та Пенсійний фонд України займаються тлумаченням законів, адже це функція Конституційного суду. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року по справі №10-рп/2008 було визнано неконституційними та скасовані зміни, внесенні Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що стосувалися перерахунку пенсії працюючих пенсіонерів. З 22 травня 2008 року почала існувати правова прогалина в законодавчому регулюванні перерахунку пенсії працюючим пенсіонерам, оскільки норма редакції закону, яка регулювала ці правові відносини, припинила дію, а конкретної вказівки щодо набрання чинності попередньою редакцією Закону в рішенні Конституційного суду не було. У зв’язку з цим, дотримуючись загальної практики врегулювання подібних колізій, 28 травня 2008 року Кабінетом міністрів України було прийнято постанову №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою було визначено порядок перерахунку пенсії працюючим пенсіонерам. У п. п. 3 п. 11 згаданої вище постанови зазначено, що у разі, коли застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, проводиться перерахунок пенсії з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія. За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону (1058-15), із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону (1058-15) враховується для обчислення пенсії, за календарний рік, що передує року перерахунку пенсії. При цьому з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для перерахунку пенсії, період, що настає після призначення пенсії, не підлягає виключенню згідно з абзацом третім частини першої статті 40 Закону (1058-15).

Підводячи підсумок слід зазначити, що при перерахунку пенсії працюючих пенсіонерів у 2009 році і надалі (до внесення змін у Закон 1058-15 чи прийняття нової постанови КМУ та у випадку, якщо б ці зміни не звузили б права працюючих пенсіонерів у сфері перерахунку їхньої пенсії) повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону (1058-15) враховується для обчислення пенсії, за календарний рік, що передує року первинного перерахунку пенсії.

Проте, починаючи з 2009 року, склалася практика, відповідно до якої пенсійні фонди чомусь при перерахунку пенсії працюючих пенсіонерів почали застосовувати виключно показник зарплати за 2007 рік.

Проводячи юридичний аналіз викладених вище обставин слід зазначити, що застосування при перерахунку пенсії показника за 2007 рік в цьому випадку є таким, що суперечить нормам Конституції України та положенням Постанови КМУ «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28 травня 2008 року, тобто ці діяння місцевих підрозділів пенсійного фонду, як суб’єктів правових відносин, є протиправними.

Вище згадані обставини породили ряд звернень працюючих пенсіонерів з позовами до суду, що започаткували судову практику у цих справах, яка з часом набула масового характеру.

Характерним проявом цієї судової практики стало перенесення її у площину не стільки права, скільки у політичну бюрократичну площину. Згодом виникла прецедентність розгляду цієї категорії справ з характерним однотипним застосування правових норм (положень закону), так як такі «пенсійні справи» мали практично однакові описову, мотивувальну, резолютивну частини позовних заяв та перелік письмових доказів, доданих до них. У зв’язку з цим суди часто розглядали ці справи в «спрощеному» порядку. На практиці досить часто це проявлялося в нехтуванні процесом (не сповіщалися сторони про дату та час розгляду справи, не направлялися сторонам належним чином завірені копії судових рішень (постанов). Нерідкою була також така практика, коли судді, намагаючись уникнути паперової роботи, відмовляли у відкритті провадження посилаючись на те, що позивачем нібито порушені строки звернення до суду; інколи розгляд справ в суді першої інстанції безпідставно затягувався. Не можна оминути того факту, що протягом тривалого часу переважна більшість суддів, особливо в першій інстанції, була не достатньо обізнаною в особливостях пенсійного законодавства, у зв’язку чим останні не були спроможні виносити зважені, коректні відповідно діючому законодавству рішення.

Згадані вище обставини частково було пов’язані з надзвичайною завантаженістю судів першої інстанції, проте здебільшого це було викликано однотипністю (прецедентністю) та масовістю цих справ.

Слід також зазначити, що й у пенсійних фондів, які перебували в статусі відповідачів по справах, склалася приблизно така ж модель поведінки, як і в судів першої інстанції (в розрізі відношення до цієї категорії справ). Це проявлялося в тому, що в більшості випадків представники пенсійного фонду на судові засідання не з’являлися - так як вплинути на остаточне рішення по справі, на даній стадії розгляду, не могли. Зазвичай останні надавали письмові пояснення по справі та клопотання (заяву) про розгляд справи за відсутності представника.

Незважаючи на той факт, що більшість позовів працюючих пенсіонерів задовольнялися, в подальшому місцеві управляння пенсійних фондів продовжували судитися, сподіваючись швидше не на позитивні (для них) рішення, а більше на затягування розгляду справи в цілому та відкладення терміну виконання рішення. Важко говорити про те, чи зловживав пенсійний фонд своїм процесуальним правом на звернення з апеляційною скаргою, оскільки це право кожного - оскаржити рішення в апеляції.

На практиці існували випадки, коли, через недбалість працівників пенсійних фондів, апеляційні скарги не подавалися (або подавалися з пропущенням термінів оскарження), що давало можливість приступити до виконання рішень суду. Навіть в цьому випадку пенсійний фонд знаходив масу формальних підстав не виконувати рішення суду в добровільному порядку, що додатково затягувало виконання рішення.

Особливістю розгляду справи в апеляції було те, що він міг тривати понад рік і більше. Важливо зазначити, що сама справа заслуховувалася за одне засідання, проте до моменту, коли справа була розписана на суддю та призначена ним до розгляду могло пройти більше року. Частим було явище, коли справа була надіслана (через кур’єрську службу суду) з суду першої інстанції, а в суді апеляційної інстанції, через значний проміжок часу з моменту надсилання, інформація про реєстрацію справи була відсутня - це було пов’язано з чисельністю справ цієї категорії. Як правило, апеляційні скарги пенсійного фонду відхилялися, рішення суду першої інстанції залишалися в силі, а апеляційні скарги пенсіонерів на рішення суду першої інстанції, винесені не на їхню користь, скасовувалися судом апеляційної інстанції.

Така практика розгляду справ в суді апеляційної інстанції існувала до моменту, коли ВАСУ було доведено до голів апеляційних адміністративних судів лист від 19.07.2011 р. N 1049/11/13-11. З цього часу більшість апеляційних скарг пенсійного фонду суди апеляційної інстанції почали задовольняти, при цьому скасовуючи рішення судів першої інстанції. Приблизно така ж ситуація почала складатися в судах першої інстанції. Починаючи з осені 2011 року судова практика розгляду справ працюючих пенсіонерів набула сталого характеру. Розпочалося масове оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанції в Вищому адміністративному суді України, проте суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг керувався положеннями, викладеними у вказаному листі, відхиляючи касаційні скарги пенсіонерів.

Ця судова практика на мою думку не відповідає загальним засадам Конституції України, зокрема положенням статті 22, та нормативним актам, які регламентували існуючу прогалину права, більш детально про це розглянуто в статті "Про судову практику в справах щодо перерахунку пенсії працюючим пенсіонерам". Так само порушено загальнолюдський принцип справедливого розподілу матеріальних благ. Він полягає в тому, що особа, набувши права на призначення пенсії та працюючий пенсіонер повинні перебувати в рівних умовах при призначенні (перерахунку) їхньої пенсії, проте здійснюючи перерахунок пенсії, береться показник середньої зарплати, який брався в минулому, що суттєво знижує соціальну захищеність працюючих пенсіонерів на противагу пенсіонерам, пенсії яких щойно призначені. У цьому випадку пенсія не осучаснюються хоча виходячи із здорового глузду та логіки потрібно застосувати ті ж показники, які застосовуються для пенсіонерів, які тільки виходять на пенсію. Згадані вище обставини дискримінують працюючих пенсіонерів. В деяких випадках змушують останніх приховувати справжні розміри своєї зарплати, щоб захистити своє право на справедливий розподіл матеріальних благ.

Таким чином позиція пенсіонерів в даному випадку підкріплюється не тільки законодавчими та конституційними принципами, а й принципами загальнолюдської солідарності та субсидування.

Підводячи підсумок викладеному вище слід зазначити, що визначальну роль при вирішенні справ цієї категорії грає існуюча в даний період часу судова практика, а не, нажаль, норми діючого законодавства.